План:

Інтеграція України у світове господарство

Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Література

Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної виго­ди у співробітництві.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшіс­тю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньо­економічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господар­ство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтво­рення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багат­ства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефектив­ної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють та­кож комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин від­криває додаткові можливості у створенні належних умов для задо­волення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку ЇЇ зовнішньоекономічних відносин існу­ють і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насампе­ред належить економічний потенціал нашої країни, що дає підста­ву для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-пер­ше, на макрорівні — загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 00Н і регіональних економічних об'єд­наннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єк­тивної необхідності та об'єктивних можливостей входження Украї­ни у світове господарство робить цей процес закономірним.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологіч­но чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягнен­нями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зов­нішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економіч­них інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП, Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному ас­пектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну бу­дову досліджено лише на 10 відсотках території,

З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підгримували еко­номічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні куль­турні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економіч­ний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним парт­нером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-техніч­ний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну полі­тику на включення в систему світових господарських зв'язків.

Організаційно-економічні чинники включення України в систе­му сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвит­ку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнарод­них економічних зв'язків.

Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни — суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її націо­нальної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціаліза­ція та кооперація характеризують економічно доцільну й раціо­нальну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концен­трації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у ко­лишньому СРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на ЇЇ території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на ко­лишні республіки СРСР.

Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимага­ють значних інвестицій у базові галузі економіки України на від­шкодування та якісне оновлення фондів. Так, у 1990 р. ступінь зно­су основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, у тому числі в промисловості — 50, 3, у сільському господарстві — 26,2, у будів­ництві — 62,8 відсотка. За такої ситуації структурна трансформа­ція економіки України перетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів вклю­чення України в систему світових господарських зв'язків детермі­нується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визнача­ється їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-еконо­мічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національ­них господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуван­ням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарю­вання, активізується державне регулювання певних напрямів роз­витку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних ба­зисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природ­ний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх націо­нальних економічних інтересів, а й інтересів світового співтова­риства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння прин­ципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадоб­ляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівно­правного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національ­ної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР ви­давався за такий, що забезпечує переваги для всіх республік — не­залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф про високий ступінь коопе­рації між республіками. Насправді ввезення-вивезення товарів ко­ливалося в межах від 12 відсотків в Росії до ЗО відсотків у Вірменії.

Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишньо­го СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від між­республіканських поставок і які володіли експортним потенціалом.

Етапною правовою основою для розширення зовнішньоеконо­мічних зв'язків незалежної України стали Декларація про держав­ний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення не­залежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція Ук­раїни (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань еко­номіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Де­крет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвесту­вання" (20 травня 1993 р.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвес­тування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конку­ренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.

1	2	3